Пишу вірші.Але їх ніхто ніколи не читав.Моя знайома дізналась що пишу,і просить показати.Так ось,хочу щоб би оцінили їх,написали варто взагалі їх комусь показувати,чи краще спалити і забути. Ось декілька з них.
1.
Прийми мене таким,яким я є,
Для тебе стану тим ким ти захочеш...
Та хоч за те,що я життя своє,
Тобі віддав,про тебе вірші уві сні шепочу!
А я тебе кохатиму життя,
І трохи більше,навіть після смерті,
Мої слова для тебе лиш сміття...
Але за них,ладен я померти.
Ти смійсь,коли буваю я смішний,
Бо сміх твій той,солодший за малину.
Мирись з моїм характером страшним,
Бо,якщо з тобой,то вже ніколи не покину...
Хотів би я тебе забуть,але уже не можу,
Твої ті очі,ніжний стан-усе мені шепочуть...
Але якщо не хочеш,тримати я не буду,
Потрібно вміти відпускать.І може я забуду?
І пройде час,мине весна і все у тебе буде,
А я побачу зорі ті,які отак ти любиш..
Згадаю все,згадаю нас,як ми друг-друга розуміли.
І знов почну писать вірші,і все для тебе милой...
Тобі їх більше не читать,
Чому ж отак случилось,
Неначе все було гаразд,
Але не так як нам хотілось.
2.
Ніяк не можу підібрати слів ,
Щоб описати те ,що відчуваю .
Мене турбує чи ти спала ,чи їла ,
Тебе як свята я завжди чекаю...
Думки лиш про тебе увесь час ,
Щоразу посміхаюсь ,ти-причина...
Так хочу берегти це тепле "нас"
Бо особлива ,моя ти надлюдина.
І хай в тобі я повністю втоплюсь,
Як пишуть у романах ,що читаю,
Такої смерті точно не боюсь,
Про неї мрію і тебе чекаю...