Alexander111

Доброго дня. В нас з жінкою на тлі війни виникла одна розмова, яка в процесі мене доволі здивувала. Вже декілька днів на «задньому плані» в голові крутиться дана тема. Тому прошу ваші думки щодо наступного. Ми одружилися 6 років тому. На той час жінка мешкала в квартирі, яку подарували їй батьки. Квартира була доглянутою, проте зовсім не обставленою. Ми з жінкою тоді були ще зовсім молоді, а тому на власну квартиру я заробити ще не міг, тому на момент виникнення між нами стосунків, мешкав з батьками. Таким чином, після одруження ми почали жити в квартирі, яку жінці подарували батьки. З часом, ми спільними зусиллями облаштували квартиру всім, що могло бути за необхідне. Придбали все, що могло нам знадобитися та навіть встигли провести великий ремонт. У моєї жінки дуже близькі стосунки з батьками та іншими її родичами. Ми бачимося не менше ніж пару раз на тиждень, а жінка телефонує їм раз по 6-8 на день. Вони також телефонують їй. Це не рахуючи листування в месенджерах. І от на днях жінка запитала, що я буду робити з квартирою, якщо з нею щось станеться. Звісно, я запропонував не продовжувати цю тему, але їй було дуже цікаво дізнатися на це відповідь. Я відповів, що нічого б з квартирою не робив. На що вона змінилася в настрої та сказала, що цю квартиру подарували батьки, а тому нехай тоді я покину квартиру та віддам її сестрі жінки на постійній основі. Чесно кажучи, в нас з жінкою були проблеми з відносинами, а тому я й раніше розумів, зо звісно, у разі розлучення залишу квартиру жінці, нічого крім особистих речей звідти не забравши. Тобто це питання не в тому, що у разі розлучення чи трагедії я сподівався залишити квартиру собі. Але мене дуже здивував підхід жінки, що факт довгострокового проживання та вкладання великої кількості грошей в спільну оселю не означає, що це також й моя оселя. Виникає враження, що мені начебто дозволяють жити в чужій власності. Не впевнений, що якісно розкрив тему, проте прошу вашої думки щодо такої позиції моєї жінки.