На kiev.com.ua общаются тысячи жителей и гостей Киева. Регистрация не более 48 секунд. У нас можно общаться на форуме, создавать блоги, галереи, клубы! Поэтому РЕГИСТРИРУЙСЯ СЕЙЧАС!
Поиск по сайту
Результаты поиска по тегам 'літо'.
Найдено 1 результат
-
( коротенький кіносценарій) Що може бути чарівніше за літо на початку червня ? Десь за пагорбами вище села дощ. Між небом і землею, обпершись на степ - веселка. Від дощу дорогою між ланами іде дід. Такий собі - середнього зросту, охайно одягнений в світлу одежину . Перед самим селом, він зупиняється, оперся на вишневий посох розглядає хати, сади, толоку. Вже можна добре розгледіти його сині, втоплені між зморшок обличчя, очі. Біле, в акуратній зачісці, волосся. Не з нашого села дід. Може йде далі на хутір, може до рибалок. Видно, добрі люди зі станції до роздоріжжя підвезли, от він з нього і йде до нашого села. Життя кожного двору озвучується в просторі. Звуки зливаються і організовують загальний сигнал села на планеті. Цей сигнал в залежності від проблем життя то притихає то гучнішає, набирає різних відтінків. В той галас і ввійшов подорожній. Перший хто зустрівся йому на краю села це незапам’ятного віку кінь. Впряжений в бестарку на котрій тягнув через вічність і степ бочку води. Порівнявшись з нашим дідом кінь зупинився. Їздовий , хлопчина старших класів, поклав вожжі і розглядає подорожнього. - Доброго дня діду. Попийте води. - Доброго. Дякую. Тільки пив. Не хочу. - Діду хоч пригубите кружку. Бо кінь не поїде. Він коло усіх зустрічних стає і поки не поп’ють води не іде далі. У нього така місія на цій землі. - Свята місія. ( Дід поклавши вишневий посох в безтарку, двома руками тримає кружку і п’є воду. Далі набирає воду в свою флягу.) - От бачите яка у нас вода в криниці. - Райська. Дякую вам. Добра справа у вас. (Кінь починає іти, скрип коліс безтарки вливається в загальний звук села на планеті. Дід дивився вслід вічному водовозу поки він не порівнюється з дикою грушею.) Тепер попереду в нього вулиця, з двостороннім рухом, через все село. Роль роздільної полоси виконує дорога. Вона вся в ямах, подекуди з залишками твердого покриття, обочинами котрої дві ґрунтові зустрічні полоси. Наш подорожній іде вулицею. Вітається з зустрічними. Зліва, біля верб, продуктова крамниця. Звуки, котрі делегує вона в планетарний сигнал села, явно не кращі. Два чоловіки розливають вогняну воду. Дід зупиняється. - Вживаєте? - Вживаємо. - Так киньте. - Кинемо. - Брешете. - Брешемо. - Киньте хлопці. - От ти, діду, смішний. Попереду, за крамницею, церква, біля неї люди. До церкви переходить дорогу батюшка. Наш дід зупинився, щоб уступити йому дорогу. - Доброго дня. - Доброго. – батюшка автоматично протягнув руку і поклав хресне знамення. - Дякую.. Батюшка розмірним кроком пішов далі до прихожан під церквою, а до нашого діда підійшов дядько Андрій. - Здраствуйте! - Доброго здоров’я, чоловіче. - Ви до церкви? - Ні. Я до Степана рибалки за село. - Так він вроді дуже хворий і в лікарні. - Вже виписати Степана. А чого люди в церкву зібрались? - Батюшка свідчити буде, “явлєніє йому було". Він так віру християнську укріпляє. - Вірити треба. Як без Віри? Без Віри не можна. Дядько Андрій пішов слідом за батюшкою до церкви. А наш дід пішов далі. Він ішов сонячною стороною вулиці, під вишнями по споришу. З двору, що біля криниці, виводили до автівки сусідські баби Оксану. Виводили щоб везти в сільську лікарню. Оксана була така красива, що хоч би не народила ще на шляху до лікарні. Вмостивши її в авто, Василь лагідно поїхав між ям на дорозі. Стояв дід поміж бабів дивився в слід Оксані і Василю. - Дівчинка буде (мовив дід, коли зникла в провулку автівка) - Динька снилась Оксані. В тайні держали ми. Так Петька внучок усьому селу розповів. - Господарка буде - Було б біля чого господарювати в цьому житті. Баби гучно почали обговорювати все причетне і не причетне до цієї події. І в цей момент їх голоси займають більшу частину інформаційного наповнення в планетарному позивному села. Дід вийшов з села. За крайніми хатами дорога розходилась. До річки дорога блукала толокою і опускалась там, де дід Степан ладнав свого рибацького човна. В березі грались діти. З цієї сторони сільський планетарний сигнал складався з голосів гусей і качок, сміху дітей , голосів череди під переліском та співу птахів. З васильків до нього вийшов котик, кульгаючи на ніжку і ліг біля ніг. Дід його підняв, притиснув до грудей і розглядав все навколо. Поки ішов, то дощ сусідньою долиною обійшов село і вже був не позаду , а попереду. Десь за переліском над злиттям річечок стояла веселка. Перепнувши козу, неподалік нижче по дорозі, баба Марія спостерігала за подорожнім. Він відпустив котика і пішов на зустріч їй. - Здраствуйте. - Доброго дня, Маріє. - Ви сестру бачили? - Бачив - Хочу поїхати до неї. - Поїдеш. Город висапаєш і поїдеш. Город несапаний не можна кидати. Дід пішов вниз до води. Говорив з дітьми, а потім сів з Степаном в човен. Діти їх відштовхнули від берега. Марія ж стояла на пагорбі проводжаючи човен котрий плив у край веселки… Толоку край села залив дитячий сміх. Він домінував у планетарному звуковому сигналі села. Цей сміх не просто рухався, він крутився в танку, заповнював простір. - Баба Марія, а що то за чужий дід? - Господь то, дітки. - Таке скажете. - Господь дітки. Він котика кульгавого на руки взяв, а відпустив ходячого. За Степаном приходив. Бачте забрав Степана. Забрав з човном, буде і там рибалкою. Бабуся тихо заспівала: “По горам, горам сам Господь ходив… Сам Господь ходив та й все лагодив…” …в сільській лікарні в малого Петра народилась сестричка. Господь дарував нове життя. Вона плакала вплітаючи свій дитячий голосок в звуковий сигнал рідного села на планеті. (Під вікном палати на ослінчику стоїть малий Петро і заглядає в вікно на сестричку і маму.)
